«Майбутня доля людства знаходиться в руках тих, хто здатний передати майбутнім поколінням засади життя і надії».«Католицька школа – це не лише місце, де відбуваються уроки; вона – центр, який має справжню освітню філософію, уважну до потреб сучасної молоді й освячену євангельською звісткою».

Урок релігії в школі виконує подвійну функцію: найперше, функцію єднання Церква – суспільство; і, по-друге, функцію такого собі «прикордонного поста» між ними. На уроці релігії в школі учні мають можливість досліджувати релігійні корені (своєї конфесії чи релігії) та екзистенційних питань життя.
В Україні відбулися дві сесії-онлайн конференції щодо предмету «Релігія» в католицьких закладах освіти. Метою зустрічей є підготувати основу для напрацювання концепції релігійної освіти для закладів середньої освіти УГКЦ. Під час сесій експерти представили аналіз програм «Релігія» з досвіду різних країн: для католицької освіти Канади (п. Ірина Микитюк), Італії (о. Дмитро Кудін), Словаччини (о. Тібор Реймер, СДБ) та німецької приватної школи в Італії (п. Наталія Карфут). У конференції взяли участь керівники та вчителі католицьких шкіл Канади, США і України.

1. Вступ

Мати і наставниця/ «Mater et magistra» – так коротко і влучно сформулювала освітню місію Церкви у своїй книзі Маргаріт Лена, використавши назву енцикліки папи Івана ХХІІІ, і далі пояснює, що відповідальність Церкви за освіту знаходиться у самій її ідентичності та з початків існування. Оскільки Церква покликана виходити у світ і діяти, а не залишатися у стінах, втілення її освітньої ролі на прикладі школи є дуже яскравим та видимим. «Церква як Христова наречена, є матір’ю і наставницею. Як і будь-яке материнство, материнство Церкви служить життю; як і будь-яке наставництво, її наставництво служить істині»,– підкреслює Лена у своїх роздумах про Церкву та освіту.
Урок релігії в школі виконує подвійну функцію: найперше, функцію єднання: Церква – суспільство; і, по-друге, функцію такого собі «прикордонного поста» між ними. Такий «прикордонний пост» дає їй можливість загострити погляд на обидві сторони, які тісно взаємопов’язані. Відомо, що релігійна освіта є невід’ємною складовою загальної освіти людини. Церква має і повинна брати участь в освіті своїх вірних, учнів у школах, а також, з іншої сторони, відкривати християнське покликання освіти для всіх людей.
В науці суть і розуміння уроку релігії (для школи) потребують фундаментального опрацювання та розробки на різних рівнях, починаючи від самовизначення дисципліни, релігійна педагогіка та відношення до богословських дисциплін, програми навчання релігійних педагогів і до складання конкретних навчальних програм. Розуміння уроку релігії в досвіді європейської країни, зокрема, Австрії, побудоване на понятті «базова релігійна освіта із сильним особистісним характером» (Віденська архиєпархія, Андреа Пінц, 2020). На уроці релігії в школі учні мають можливість досліджувати релігійні корені (своєї конфесії чи релігії) та екзистенційних питань життя. При цьому урок релігії пропонує, але не зобов’язує, і зосереджений на непрямих способах дії.
В Україні відбулися підготовчі зустрічі та дві сесії конференції щодо предмету «Релігія» в католицьких закладах освіти, організатором якої виступає Комісія УГКЦ у справах освіти та виховання. Метою зустрічей є напрацювання концепції програми для католицької освіти УГКЦ та розробки навчальних програм. Зустрічі відбувалися у формі вебінарів, де експерти представили аналіз програм «Релігія» з досвіду різних країн: для католицької освіти Канади (п. Ірина Микитюк), Італії (о. Дмитро Кудін), Словаччини (о. Тібор Реймер, СДБ) та німецької приватної школи в Італії (п. Наталія Карфут). Крім експертів у конференції взяли участь керівники та вчителі католицьких шкіл Канади, США і України.
Вже з початку 90-их в Україні запроваджено предмети духовно-морального спрямування, серед яких «Основи християнської етики». Це предмети світоглядного характеру базовані на цінностях, притаманних українцям впродовж християнської тисячолітньої історії. Такі предмети викладалися факультативно у закладах середньої освіти та носять неконфесійний характер.
У закордонних освітніх закладах, як показали експерти, в шкільній програмі на рівні з іншими предметами (як історія, математика, мова та ін.) є також предмет «Релігія». З 2015 року релігійні організації в Україні вперше отримали право виступати засновниками освітніх закладів. Це право на релігійну свободу в освіті було також підтверджене законами про освіту та про загальну середню освіту. Реалізація цього права означає не лише те, що релігійні організації можуть засновувати заклади освіти різного рівня, але й право впроваджувати предмет «Релігія» в освітній процес. Тому досвід викладання цієї дисципліни в інших країнах, програма та інші важливі питання є особливо актуальними зараз для УГКЦ в Україні.

2. Місце релігійної освіти  в системі освіти тієї чи іншої країни

Пропонуємо основні тези доповідей двох інтернет сесій конференції.

Ірина Микитюк (Онтаріо, Канада):
Викладання предмету релігії в провінції Онтаріо базується на Катехизмі Католицької церкви та Загальному катехитичному довіднику, який був виданий у 1997 році. Якщо Катехизм передає зміст віри, то Довідник надає катехитам обґрунтування та методологічні принципи чому і як. Документ про політику щодо початкової навчальної програми католицьких шкіл в Онтаріо (класи 1–8.) 2012 року визначає навчальні цілі кожного року та описує знання та навички, які учні повинні продемонструвати для оцінки їх досягнення. Зазначено також, що добре структурований курс релігійної освіти має відповісти на потреби трьох груп учнів (віруючих; тих, які шукають або мають релігійні сумніви; та тих, які не вірять).
У документі випускників католицької школи Онтаріо викладені наступні бажані результати на час закінчення школи: свідомий віруючий, ефективний комунікатор, рефлексуючий та креативний мислитель, співтворець, турботливий член родини, відповідальний громадянин та ін. Програма предмету релігії не має точного календарно-тематичного планування, а переплітається через рефлексії і критичне мислення з іншими предметами чи подіями в житті школи, учнів і вчителів.

о. Тібор Реймер, СДБ (Словаччина):
У Словаччині зараз діє третя оновлена програма з викладання предмету релігії, яка була затверджена у березні 2020 р. Єпископською конференцією Словаччини. Два роки триватиме експериментальне опрацювання цієї програми (апробація). Її розробка тривала три роки. Оновлення програми предмету розпочали з опитування вчителів – щоб визначити, які проблеми вчителі бачать з програм попередніх років. Компетентнісно-орієнтований підхід у складанні навчальних програм предмету релігії був перейнятий з німецькомовних країн, хоча Словаччина і виробила свою власну програму. Ідея такого підходу означає вираження змісту через компетентності.
Назагал, є дві окремі програми релігії для шкіл, і катехитична програма для парафій. Базова структура програми предмету релігії складається з 5 тем змісту (Бог і людина, Ісус Христос, Святе Письмо, Церква та Таїнства, Християнське життя) і ці теми виходять та пов’язані з темами катехизму, і для кожної вікової категорії розроблений по-різному. У складанні програми, на думку о. Тібора, важливо враховувати думку вчителів, і його прийняття та розуміння програми, яку кожен може трактувати як хоче. Опитування-анкета, використана для оновлення програми викладання релігії в Словаччині, виявила певні проблеми та побажання вчителів, щоб внести більше біблійних знань, менше етики, звернути увагу на цілісність.
Знання релігії – це не лише знання, але і розвиток учня як особистості, його чутливість, здатність діяти, робити вибір, цілісність життя та інтегральний розвиток. Суть програми передбачає не лише знання та інтелект, але й цілісний людський розвиток й особистісні компетентності. Програма катехитична і програма викладання релігії – різні, але вони взаємопов’язані, доповнюють одна одну. Також у Словаччині опубліковано новий Катехитичний довідник (2020), на який необхідно орієнтуватися.

о. Дмитро Кудін (Італія):
Католицька релігія є складовою частиною історичної, культурної та людської спадщини італійського суспільства. Тому, відповідно до вказівок Угоди про перегляд конкордату, Італійська школа використовує співпрацю з Католицькою церквою, щоб повідомити принципи католицизму всім учням, які хочуть скористатися цією можливістю.
Учні покликанні розвивати навички критичного аналізу відмінностей між католицизмом та іншими релігіями. Навчаються поважати різні позиції, які люди займають в етичних і релігійних питаннях, поступово переходячи від плану знань до плану усвідомлення; набувати здатність краще визнати роль християнства в громадянському зростанні італійського та європейського суспільства.
Роблячи висновок цілей можна стверджувати, що програми релігії звертають увагу на особисті переживання учнів в результаті чого учні будуть спроможні зробити вибір, за який нестимуть відповідальність. Вчитель релігії повинен мати вчений ступінь з теології або з інших церковних дисциплін, або академічний диплом магістра з релігійних наук, виданий Інститутом релігійних наук, затверджений Святим престолом. Загальні цілі навчання для кожної вікової групи складаються з чотирьох тематичних областей з урахуванням зосередженості на особистості Ісуса Христа.

Наталія Карфут (Італія, німецька школа):
Для німецької школи в Італії існують вимоги, зазначені у державному стандарті щодо викладання навчального предмету релігії. На основі Конкордату від 22 липня 1933 року предмет «Католицька релігія» став обов’язковим (не факультативним) шкільним предметом. Предмет «Католицька релігія» не є катехизацією, орієнтований на всіх зацікавлених, за викладання цього предмету відповідає і Церква і держава. В Італії учні мають право вибору між: «Католицька релігія», «Протестантська релігія» та «Етика».

Пані Наталя представила приклади освітніх програм в початковій і середній школі. Очікувані результати для старшокласників: розуміти та описувати (важливі релігійні феномени), пояснювати (розуміти і пояснювати релігійну мову та свідчення), мислити (вміти аргументовано розмислювати на релігійні та етичні теми), комунікувати (брати участь в релігійному та міжрелігійному діалозі), створювати (вміти застосовувати важливі релігійні вислови та форми). Наталія Карфут поділилась великою кількістю різноманітних підручників та зошитів, які можуть бути цікавими для українського досвіду.

3. Які компетентності пропонує програма?

Так званий компетентнісний або компетентнісно-орієнтований підхід по простому означає, що результати навчання повинні бути сформульовані чи описані у формі компетенцій в освітньому стандарті. Проте, визначальною відмінністю компетентнісного підходу є зміна перспективи. Це означає для вчителів насамперед дивитися на предмет з перспективи учня чи учениці і під час підготовки занять ставити в центр уваги не те, як навчати і як підготуватися і чому, а те, як вчаться учні.

Об’єднані компетентнісно-орієнтованим підходом програми Німеччини та Словаччини, мають, до прикладу, такі очікувані результати/компетентності: розуміти та описувати, пояснювати, мислити, комунікувати, створювати. В дужках опісля подане відповідне уточнення для прикладу зі старшої школи:

• Розуміти та описувати (важливі релігійні феномени).
• Пояснювати (розуміти і пояснювати релігійну мову та свідчення).
• Мислити (вміти аргументовано розмислювати на релігійні та етичні теми).
• Комунікувати (брати участь в релігійному та міжрелігійному діалозі).
• Створювати (вміти застосовувати важливі релігійні вислови та форми).

У молодшій школі на прикладі теми «Ісус Христос» можна навести такі очікувані компетентності:

• Діти вміють розказувати історії, в яких Ісус обирає (кличе) апостолів.
• Діти вміють на основі однієї історії зцілення пояснити суть Доброї Новини Ісуса.
• Діти знають, що апостоли зустріли воскреслого Христа.
• Діти можуть на конкретних прикладах пояснити, як можна сьогодні досвідчити присутність Ісуса Христа.

В словацькій програмі також звертається увага на цілісність та розвиток особистості – цілісне уявлення людської особи є базою таких компетентностей: релігійна чутливість, релігійні знання, комунікативні навики, вміння здійснювати релігійні вибори (наслідування Христа), «аджіре» – діяти згідно з християнськими переконаннями.

У Канаді, на відміну від такого компетентнісного підходу, існує поділ на ряд основних та ряд додаткових вимог –перші називаються “фундаментальні концепції” та додаткові вимоги подані як “великі ідеї”. До прикладу: фундаментальна концепція Боже воплочення в особі Ісуса Христа, Священне Писання та Переказ має для першого класу відповідні великі ідеї такі як Бог відкрився людству; Бог у справах і на словах; Бог відкривається людству у творінні, нашим прабатькам, в обіцянці спасіння і в Його завіті з Ноєм, Авраамом і Мойсеєм та ін. Для восьмого класу ця ж концепція містить наступні великі ідеї, – Бог відкривається через Святе Письмо та Святу Традицію, що авторитетно тлумачиться Церквою (навчальний авторитет Церкви; єпископи в єдності з Папою Римським) та ін.

4. Змістовні лінії програм

Змістовні лінії зазвичай перетинаються в кожній з програм. Можна виділити наступні характерні лінії, які схожі між собою. До прикладу, словацька програма розвиває п’ять наступних тематик: Бог і людина, Ісус Христос, Святе Письмо, Церква та Таїнства, Християнське життя. Схожі тематики розвиваються і в «освітніх напрямах», як вони подані, у канадській програмі: Віра, Свято, Моральне життя, Молитва, Життя у спілкуванні, Життя в солідарності.
Більш схожими до словацької програми є також тематичні лінії в італійській програмі, а саме: Бог і людина, Біблія та інші джерела, Релігійний словник, Етичні та релігійні цінності; а також тематики в освітній програмі німецької школи в Італії: Бути людиною – стати людиною, Світ та відповідальність, Біблія і традиція, Бог, Ісус Христос, Церква та свята в літургійному календарі, Релігії (християнство, юдаїзм, іслам) та світогляди. Варто також додати, що у програмах немає календарно-тематичного чи поурочного планування для вчителів.

5. Оцінювання

Німецька школа в Італії має чітко визначену структуру оцінювання: оцінка складається з 70% усної праці та 30% письмової (тести, які тривають до 20 хв. двічі на рік у гімназії, а також короткі тести один раз на семестр у початковій школі). Предмет релігії в католицьких школах Онтаріо викладається в кожному класі 2.5 год на тиждень (щодня по 0.5 год). Оцінювання і очікування від кожного року визначені в документі про політику щодо початкової навчальної програми католицьких шкіл в Онтаріо (кл. 1-8) 2012 р.

6. Методи/підходи

Важливими стратегіями викладання предмету релігії в Канаді були названі такі як рефлексія, мистецтво, встановлення зв’язків з життям Церкви, молитва та участь у Літургії, дослідження та розслідування. Насиченими і цікаво описаними є методи та підходи в програмі предмету в Італії: читання текстів та коментарів, обговорення та фронтальний урок (1-3 клас), групові роботи та аудіовізуальні компоненти (4 клас), читання підручника і вибраних уривків Святого Письма, уривків з документів ІІ Ватиканського Собору, читання статей з газет та журналів, дискусії, інтерв’ю, індивідуальна та групова робота (10-11 класи).

В описах методів німецької школи в Італії зазначено, що важливо навчати, як правильно читати та інтерпретувати біблійний текст; відрізняти що таке легенда, притча; вчитися на структурі розповідей біблійних притч Нового Завіту; синоптичний аналіз; розуміння та інтерпретація сакральних зображень; як працювати над проектом (тема). В молодшій школі використовуються також, звичайно, візуальні підходи, зокрема такі як біблійні фігури (Egli).

7. Добровільне/недобровільне навчання

Відомо, що, наприклад, в Австрії урок релігії є в переліку обов’язкових предметів, але з можливістю відмовитися (на 1 рік) у разі виникнення такого бажання, проте це часто і постійно змінюється, оскільки з’являються нові предмети (такі як етика, наприклад) і зміни в законодавстві та стосунках Церкви і держави стосовно цих питань. На загал в окремих європейських країнах на основі Конкордату (угоди з Ватиканом)предмет «релігія» є обов’язковим (не факультативним) шкільним предметом (Італія, Австрія, Німеччина та ін.), проте в кожній країні зі своїми особливостями. В Австрії, наприклад, предмет релігії має конфесійне забарвлення та орієнтується на Біблійному об’явленні та традиції Церкви. Також екуменічні та міжрелігійні прагнення повинні мати місце і бути живим знаком діалогу між конфесіями та релігіями.

8. Навчально-методичне забезпечення

Навчальні матеріали з предмету релігії для учнів складаються здебільшого з підручників, навчальних посібників з друкованою основою, з (друкованого) зошита, або зошита, який учні самі творчо ведуть. Друковані зошити є відповідними до книжки (в програмі німецької школи Італії є також спеціальний зошит-словник для запису релігійних та богословських термінів, свят, невідомих слів та ін.). Серед навчальних матеріалів також є Біблія і вибрані документи Церкви.
У початковій школі учні мають окремі папки, куди вони складають отриманий від вчителя роздатковий матеріал, у німецькій гімназії учні отримують один підручник на два роки. Цікавими є назви підручників: Час радості, Шлях віри, Знаки надії (німецька школа в Італії), FullyAlive 1/2/3 (Онтаріо).Слід згадати, що в кожній програмі передбачено подбати також про методичне забезпечення вчителів.

9. Висновки

Для розробки навчальної програми предмету релігії необхідно добре розуміти поняття освітнього стандарту та компетентнісно-орієнтованого підходу. Праця над поняттям «компетенцій» чи «компетентностей» в освітніх навчальних планах та стандартах освіти вносить значне розширення поняття самого навчання як такого. Освіта не полягає і не обмежується когнітивними навичками та фаховими знаннями. Вчителі давно розуміють, що учні мають не просто накопичувати факти, але й навчитися відповідально поводитися зі знаннями, і навчитися приймати важливі рішення в житті, орієнтуючись на ці знання.
Навчальна програма не є змістовою засадою, яка нормує викладання вчителів. Сильна сторона компетентностей не полягає в тому, що вони ставлять рамки для вмінь, нібито кожна компетенція повинна бути опрацьована, як якась норма чи завдання. Освітні стандарти або описи компетенцій регулюють якість уроків такий спосіб, що вони визначають масштаби (стандарти), за допомогою яких вимірюються результати. При цьому вони не формулюють ні мінімальні, ні відмінні стандарти, але, як так звані регулярні стандарти, визначають середній рівень. Звідси випливає наступне: з однієї сторони, навчальні плани та курикулуми відходять далеко від планування уроку, і відрізняються від планів, які чітко визначали зміст та наповнення уроку. З іншої сторони, навчальні плани, як ніколи до цього, стають у центр урочного планування, оскільки вони постійно підштовхують вчителів до питання, наскільки їхня підготовка та планування уроку дозволяє та дає можливість учням здобути та поглибити очікувані компетенції. Саме в цьому полягає дидактична суть.
Для розробки концепції предмету релігії в (католицьких) освітніх навчальних закладах варто опрацювати наступні питання:

• місце предмету релігії в школі;
• зміст та завдання предмету релігії;
• значення цього предмету для суспільства;
• внесок до освітніх завдань школи.

Виходячи з цього, варто додати до концепції огляд дидактичних принципів та описати ряд компетентностей (за змістом та віковими особливостями).
Про місце предмету релігії в межах шкільного навчання австрійська програма говорить наступне: «З огляду на всебічний розвиток, предмет релігії має пізнавальні, емоційні та спонукальні до дії цілі, які відповідно до християнського образу людини передбачають, що людина є зорієнтована на трансцендентне. Таким чином учні отримують релігійний вимір на питання про походження, майбутнє і сенс життя людини». Щодо завдань, ця програма наголошує, що в центрі предмету релігії знаходяться «учні, їхнє життя та їхня віра (…) життєвий, духовний і світський досвід молодих людей, вчителів рефлектується і пояснюється через перспективу християнської віри». Таким чином предмет релігії робить свій вклад у пошук сенсу, у релігійну компетентність і виховання цінностей як в шкільне життя, так і в шкільну культуру.

Д-р Катерина Бучко