Ірина Сіданіч
ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України
доктор педагогічних наук, професор кафедри управління навчальним закладом та педагогіки вищої школи Інституту менеджменту та психології, м. Київ

Сучасна педагогічна наука і виховна практика вирізняються відсутністю сталих організаційних і змістово-методичних важелів забезпечення духовно-морального виховання особистості учня у вітчизняній школі Духовно-моральне зростання особистості практично втілюється засобами християнської етики і навчальних предметів духовно-морального спрямування під час засвоєння змісту, форм і методів позитивної педагогічної взаємодії педагогів і школярів.

У зв’язку з цим проблема змісту, форм і методів позитивної взаємодії педагогів і школярів у процесі вивчення християнської етики є актуальною і спрямована на вирішення низки загальних суперечностей, зокрема:
– між потребою переходу від гуманізації і гуманітаризації навчально-виховного процесу у вітчизняній школі до створення середовища духовного самовдосконалення особистості та глибокого розуміння і чіткого тлумачення духовно-моральних концептів, цільових настанов і педагогічних засобів їх упровадження;
– між значенням категорії позитивної взаємодії в структурі особистісно орієнтованої педагогіки та недостатнім наповненням змісту навчально-виховного процесу вітчизняного навчального закладу сучасним змістом, інноваційними формами і методами викладання християнської етики і навчальних предметів духовно-морального змісту;
– між розумінням духовно-морального розвитку особистості як засвоєння системи гуманних взаємин, що забезпечують гармонію особистості в суспільстві та відсутністю методології і методики розробок з проблем позитивної соціальної взаємодії у процесі духовно-морального розвитку людини;
– між визнанням пріоритету навчально-виховної діяльності освітнього закладу у справі духовно-морального виховання дітей та недостатньою готовністю педагогів до викладання християнської етики та навчальних предметів духовно-морального спрямування.

Подоланню цих суперечностей і практичній реалізації положень державних концепцій та програм виховання молодого покоління сприятиме обґрунтування історично зумовлених способів зближення форм і методів світської освіти та релігійного виховання, системний підхід до розв’язання проблем духовно-морального виховання підростаючого покоління у структурі освітнього процесу вітчизняного дошкільного закладу, школи, гімназії, коледжу, вищого навчального закладу вивчення і розроблення засобів творчого використання в нинішніх умовах педагогічного досвіду організації духовно-морального виховання дітей.

Ідея доповіді виражається у висвітленні позитивної педагогічної взаємодії на християнських засадах як цілісної системи, що поєднує засвоєння знань, необхідних для життєдіяльності, формування психологічної готовності до духовно-морального вдосконалення, набуття практичної компетенції, дотримання духовно-моральних норм і правил, виховання інтересу до саморозвитку і самовиховання підростаючого покоління. Ґрунтується ця ідея на аксіологічному підході до справи виховання і спрямовується на формування духовно-моральних цінностей учнівської молоді.

Позитивна взаємодія педагогів і школярів на християнських засадах в сучасній вітчизняній школі розглядається як: 1) духовно-моральний розвиток духовних і моральних почуттів і якостей молодого покоління (совість, віра, добро, любов, відповідальність тощо); 2) духовно-моральна позиція (здатність розрізняти добро і зло, прояв любові, готовність до життєвих випробувань); 3) духовно-моральна поведінка (готовність служити людям і Батьківщині, духовна розсудливість, добра воля); 4) цілеспрямоване формування особистості – її внутрішніх настанов, понять, принципів, що визначають поведінку, духовні цінності й інтелектуальну сферу майбутнього громадянина.

Аксіологічний підхід до становлення і розвитку змісту, форм і методів позитивної взаємодії педагогів і школярів на християнських засадах в освіті України дозволяє констатувати, що у дітей дошкільного, шкільного підліткового віку духовні цінності мають свою специфіку, зумовлену віковими особливостями, ступенем їхньої соціальної зрілості та особливостями навчально-пізнавальної діяльності. У період розвитку дитини передчасно говорити про повноцінне формування якостей особистості, доцільно досліджувати лише початковий етап залучення дітей до духовних цінностей. Головне – створити умови, щоб особистість стала суб’єктом діяльності, тобто сама засвоювала духовно-моральні цінності, які викликають певні емоційні переживання.

Життя у координатах часу вчені поділяють на періоди дитинства, отроцтва, юності, зрілості тощо. Проте розвиток свідомості не завжди безпосередньо пов’язаний з тривалістю життєвих періодів, і може розглядатись як незалежний процес духовного поступу. В основі позитивної педагогічної взаємодії на християнських засадах лежать вищі духовні цінності, прагнення до самопізнання і самореалізації, намагання жити за духовними заповідями – законами добра, істини, краси, любові, миру і гармонії, розуміння вищого сенсу власного життя – робити добро людям, діяти на благо інших. Тут моральність має чинність до орієнтування поведінки особистості.

Ствердження необхідності становлення і розвитку позитивної взаємодії в особистісно орієнтованій педагогічній парадигмі є новим періодом її розвитку: діяльність сучасного навчального закладу ґрунтується на принципах демократизації, децентралізації, деідеологізації, гуманізації та гуманітаризації освітнього процесу; в освітній процес дійово впроваджуються виховні технології, побудовані на християнських релігійно-етичних засадах.

Аналіз офіційних документів показав, що основою опанування навчальних курсів духовно-морального спрямування є державна орієнтація на виховання в українському навчальному закладі різнобічно й гармонійно розвинених особистостей з патріотичною позицією, широким духовно-культурним світоглядом, підготовлених до активного творчого життя, самореалізації та виконання обов’язків громадянина.

Для забезпечення об’єктивних потреб суспільства МОН України ухвалило здійснювати факультативне в 1–4 класах і в 5–6 класах обов’язкове вивчення християнської етики, інших навчальних предметів духовно-морального спрямування в дошкільних закладах і школах України за вибором батьків учнів. Уведення цих предметів до дошкільних і шкільних програм як альтернативи світському курсу етики стало першим кроком до розв’язання проблеми здобуття підростаючим поколінням світоглядних знань та зближення світської школи і Церкви з метою налагодження співпраці у справі духовно-морального виховання особистості. У процесі впровадження навчальних предметів духовно-морального спрямування «Основи християнської етики», «Християнська етика в українській культурі», «Біблійна історія та християнська етика» до системи варіативної і інваріативної складових шкільної освіти виявилися суперечливими такі чинники: поліконфесійність українського суспільства і водночас превалювання в ньому християнських віросповідань; світська діяльність держави, що спричиняє низку правових перешкод.

Навчальні предмети духовно-морального спрямування не охоплюють релігійних обрядів (зокрема, здійснення колективної молитви), не ставлять за мету навчання релігії або атеїзму, залучення до певної конфесії, не нав’язують учням релігійних або атеїстичних думок. Передусім вони слугують підґрунтям усвідомленого вибору дитиною духовних і моральних норм.

Навчальні предмети «Основи християнської етики», «Християнська етика в українській культурі», «Біблійна історія та християнська етика» забезпечують випереджальний духовно-моральний розвиток особистості, коли духовні надбання посідають провідне місце порівняно з інтелектуальними здібностями, а останні стають засобом розвитку духовності дитини. Культуровідповідність та полікультурність предметів передбачає засвоєння духовної, моральної і культурної традицій українського народу та шанобливе ставлення до духовних і культурних цінностей інших націй. Системність та інтегративність предметів уможливлюють наступність і безперервність, постійне ускладнення й урізноманітнення змісту і напрямів розвитку моральних чеснот. Комплексність й інтегрованість предметів сприяють налагодженню міжпредметних зв’язків, використанню набутків вітчизняної і світової педагогіки, взаємодії навчання і виховання, об’єднанню зусиль сім’ї, школи, позашкільних закладів у виховній діяльності.
Реалізація цілей і завдань предметів духовно-морального змісту створює передумови для задіяння технології позитивної педагогічної взаємодії у вітчизняній школі на християнських моральних цінностях, самовизначення кожного учня у системі суспільних взаємин (економічні, соціальні, національні, політичні, культурно-світоглядні, міжособистісні), розвитку духовно-моральної та інтелектуальної особистості, якій притаманні демократична культура, усвідомлення зв’язку між індивідуальною свободою, правами людини і її громадянською відповідальністю, а також для формування готовності учнів до старанної участі в житті суспільства.

Ефективність різних видів позитивної педагогічної взаємодії залежить від спрямованості виховного процесу, форм і методів його організації. У початкових класах пріоритетним є використання засобів виховання, які сприяють формуванню творчості, ініціативи, критичного мислення учнів. Чільне місце тут належить формам і методам: бесіді, розповіді, вікторині, конкурсу, рольовій грі, інсценуванню, театральній виставі, добродійній акції тощо. Дбаючи про зміст, форми і методи позитивної взаємодії педагогів і підлітків, доцільно залучати їх до проведення інтелектуальних ігор, конкурсів, родинних свят, екскурсій, благодійних акцій тощо. На допомогу дітям старшого шкільного віку стануть диспут, етичний тренінг, духовно-моральна вікторина, моделювання виховних ситуацій, презентація, прес-конференція, інтернет-форум, школа духовного лідера, тематичний діалог, волонтерський рух учнівської молоді й ін.

Гуманізація шкільної освіти відбувається, зокрема, як процес набуття гуманістичними цінностями статусу пріоритетних в освітньому просторі, як прийняття й визнання дитини головною цінністю, стрижневим, системотворчим елементом системи цінностей шкільної освіти. Інструментом гуманізації є аксіологізація шкільної освіти як процес її модернізації шляхом посилення ціннісно-смислової спрямованості виховання і навчання школярів. Можливість процесу духовно-морального виховання учнівської молоді зумовлюється тим, наскільки в змісті й організації навчально-виховного процесу реалізується гуманістична освітня парадигма, зміст, форми і методи позитивної взаємодії педагогів і школярів водночас, розробка системи духовно-морального виховання учнів та її впровадження в педагогічний процес сучасної вітчизняної школи.

Процес духовно-морального виховання передбачає створення діалогу, в якому система цінностей кожної особистості структурувалася б відповідно до гуманістичних ідей навколо базової цінності – Людини і включала б такі групи цінностей:
– цінності-цілі, що відображають «Я-концепцію» особистості та головний вектор її розвитку й саморозвитку;
– цінності-знання, що відбивають гуманістично орієнтовану картину світу особистості і є основою її гуманістичного світогляду;
– цінності-відношення, які формують самоусвідомлення й спрямованість особистості;
– цінності-якості, що включають комплекс особистісних якостей духовно-моральної людини.

Якісні зміни в теорії і практиці духовно-морального виховання дозволили стверджувати про становлення і розвиток системи як-то:
1) інтенсивне розроблення і ухвалення законодавчо-нормативних документів; впровадження до дошкільної, шкільної і вузівської практики Концепції духовно-морального виховання молодого покоління, введення навчальних предметів і дисциплін духовно-морального спрямування у практику вітчизняного дошкілля, загально середньої школи, вищого учбового закладу;
2) створення навчально-методичних комплектів (навчальна програма, підручник, робочий зошит, методичні рекомендації тощо) духовно-морального змісту. Нами розроблено програми для школи , а саме: 1) програму виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина» (Лист МОН України № 1/11–11177 від 08.12.2010 р.); 2) навчальну програму для школи «Основи християнської етики» (Лист МОНмолодьспорт України № 1/11–11587 від 08.12.2011 р.); 3) навчальну програму «Християнська етика в українській культурі. 1–4 класи» (Лист МОН України № 1/11–11280 від 10.07.2013 р.); 4) навчальний план для вузу щодо введення спеціалізації «Християнська педагогіка у вищій школі» до навчального плану підготовки магістра галузі знань 1801 «Специфічні категорії» за спеціальністю 8.18010021 «Педагогіка вищої школи» кваліфікації «викладач університетів та вищих навчальних закладів» за заочною формою навчання, який надає можливість відкриття відповідних спеціальностей для кадрового забезпечення підготовки спеціалістів з викладання предметів духовно-морального спрямування. Ми вважаємо за потрібне введення до навчального плану наступні дисципліни: «Основи християнської педагогіки», «Християнська духовність», «Основи християнської моралі і етики», «Теорія християнського навчання і виховання», «Методика викладання предметів духовно-морального спрямування»; 5) навчальну програму підготовки вчителів із курсів духовно-морального спрямування в системі інститутів післядипломної педагогічної освіти України (Лист МОН України № 1/11–9568 від 06.06.2013 р.). Крім того, для студентів створено підручники «Релігієзнавство. Кредитно-модульна система навчання» (Лист МОН України № 1.4/18–Г–2779 від 19.12.2008 р.) та «Християнська педагогіка» (Лист НМР ДВНЗ «УМО» НАПН України№10 від 11.12.2014 р.).

А також нами розроблено навчально-методичні посібники для учнів і вчителів до різних навчальних програм: 1) посібники для вчителів за програмою «Основи християнської етики. 1-10 класи» (Лист МОН України № 3 від 06.09.2007 р.): підручник для учнів 4-го класу «Вчимося мудрості» (Лист МОНмолодьспорт України №1/11–694 від 16.05.2012 р.); навчальний посібник «Божі заповіді – моральний дороговказ для людини» (Лист МОНмолодьспорт України № 1.4/18-Г–274 від 29.04.2011 р.);
2) підручник для учнів за програмою «Християнська етика в українській культурі» «Дорога Доброчинності. 3 клас» (Лист МОН України № 1/11–11253 від 10.07.2013 р.); робочий зошит «Дорога Доброчинності. 3 клас» (Лист МОН України № 14.1/12–Г–252 від 02.07.2013 р.); навчально-методичний посібник для вчителя «Навчання християнської етики у 3 класі» (Лист МОН України № 14.1/12–Г–253 від 02.07.2013 р.);
3) навчальний посібник для вчителів за програмою «Біблійна історія та християнська етика» «Основи християнського світогляду і моралі. Біблійна історія та християнська етика» (Лист ІІТЗО № 14.1/12–Г–30 від 13.01.2014 р.).

Отже, назвемо перспективні напрями вдосконалення змісту, форм і методів позитивної взаємодії педагогів і школярів у процесі вивчення християнської етики в сучасній українській школі:
1) дослідження змісту навчально-методичної і термінологічної бази позитивної педагогічної взаємодії;
2) здійснення порівняльного аналізу, з’ясування принципів, змісту, форм і методів позитивної педагогічної взаємодії в навчальних і позашкільних закладах освіти різних регіонів України у різних типах навчально-виховних закладів;
3) висвітлення діяльності молодіжних, громадських і державних організацій у сфері позитивної взаємодії педагогів і школярів на сучасному етапі; пошук способів упровадження історико-освітнього досвіду педагогічної взаємодії у позашкільній, професійній і вищій освіті;
4) розроблення методики позитивної педагогічної взаємодії у процесі вивчення християнської етики, навчальних предметів і дисциплін духовно-морального спрямування в умовах поліконфесійності українського соціуму.