Галина Красікова
Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації

«Нові покоління являються на світ Божий, ростуть, вимагають від нас виховання, а виховання потребує відповідного направлення, мети, переконань».
К. Ушинський.

Так яким же шляхом вести людину до досконалості? Сам Ушинський відповів на це питання ясно і визначено: « Тільки християнство може вести людину по цій великій і небезпечній дорозі, вказуючи живий ідеал досконалості – Христа».
«Релігійне виховання – це рідна, животворна, органічно необхідна для росту і нормального розвитку дитячої душі, атмосфера, яка зустрічає дитину при її входженні в життя, оточує її в дитинстві і разом з першими промінчиками свідомості, з першими враженнями від близьких людей і оточуючої природи складає те прийняття життя, назустріч якому простягаються сили дитини з її потребою пізнати дійсність, діяти, любити і бути любимими. Релігія повинна заложити міцний фундамент для розвитку свідомого життя».

Перші враження життя дитини зливаються воєдино, і якщо дорослі не створять перешкод для проникнення благодатних сил в душу дитини, релігійні почуття пробудяться в ній на самому ранньому етапі життя. І ці почуття вищі всіх інших почуттів.

Тому батьки, педагоги, громадськість шукають більш ефективні форми і методи, які дозволили б дитині розкрити свою особистість, збільшити творчі можливості та ще більше всі замислюються над тим як реалізувати виховну мету в процесі взаємодії сімۥї, школи, суспільства. Але батьки найбільше відповідальні за те, якими стануть їхні діти і найважливіше для батьків – це любити своїх дітей.

Виховання особистості – це складний процес. Акумулятором духовності є такі складові: педагогіка, мораль, релігія, наука, мистецтво. На протязі тисячоліть філософія виховання вважала, що душа кожної дитини « чистий листок».

Захистити дитину від поганого впливу, покарати за поганий вчинок, заохотити за добро – то результатом такого виховання буде порядна і гарна людина. Але ні!

Мета християнської педагогіки – щоб людина відбулася як людина Божа. Духовність особистості твориться подібно будівлі. Каменями цієї будівлі є терпіння і мужність, а цементом смирення.

Видатний фізик Паскаль говорив: « Є три типи людей. Одні живуть з Богом і служать Йому – ці люди щасливі і розумні. Другі не знайшли і не шукають Його – це безумні і нещасливі. Треті не знайшли, але шукають Його – ці люди розумні, але ще не щасливі». Отже спільна взаємодія у навчально-виховному процесі буде виконана тоді, коли і батьки, і вчителі разом з дітьми знайдуть шлях до Бога.

А що значить знайти спільний шлях? Це значить звернутися до слова Божого. Християнська педагогіка виходить з того, що кожна людина має в собі прагнення до Істини, Блага, Прекрасного, і це прагнення, яке йде від духовного начала, визначає справжнє покликання людини у світі. А як гарно і мудро він створений! У ньому панують неперевершена краса, гармонія і спокій. Квітам Творець дав красу і ніжний запах, птахам – крила, щоб могли полинути в небо. Людину ж – Своє найдосконаліше творіння – Він зробив схожого на себе. Він дав нам розум, щоб ми збагнули своє високе християнське призначення, дав серце, щоб ми любили Бога і ближнього, сіяли навколо себе добро. А найголовніший скарб, яким Господь наділив лише людей, – це душа, завдяки якій ми можемо називати себе дітьми Божими.

Християнська віра протягом багатьох століть формувала світогляд українського народу, його самобутню культуру й благочестя, що втілилися в незлічених витворах світового мистецтва, залишених нам у спадок старшими поколіннями.

Уроки «Християнської етики в українській культурі» зроблять для наших учнів доступними глибокі знання, які пов’язані з великими духовними традиціями нашої Батьківщини і посіють рясні зерна добра, милосердя, мудрості в їх юних серцях. Для вчителів – любов до дітей, це їх перша прикмета. А предмет наш вони будуть викладати з таким життям, щоб він подобався, зігрівав, просвічував, щоб став самим життям для дитини і відкрив перед нею широкі горизонти.

Для того, щоб пізнати світ, людині передусім потрібно пізнати себе. Необхідно постійно розвивати в учнів їх розумові здібності, творчі вміння і повсякчас самому вчителю удосконалюватись.

Велике значення для дитини мають церковні свята. У дітей на все життя залишаються спогади про ті святі торжества, про ті то сумні, то святкові молитви, які пропонує Православна Церква в дні великих свят. Для дитини Світлий Радісний Великдень і весна, Різдво і зимовий пейзаж, Спас і дозрілі плоди, Трійця і зелені берізки зливаються в одні великі враження, світле і повне життя. Церква зі своїми урочистими обрядами, природа зі своїми річними змінами, сім′я зі своїми святковими обрядами і радістю – ось три елементи, які пробуджують в пам’яті дитини кожне свято. Обряди Православної церкви мають велике виховне значення уже і тому, що вони самі по собі, без всяких пояснень, обіймають дитячу душу святим релігійним почуттям, налагоджуючи її на піднесений, урочистий лад.

Релігійне виховання повинно з раннього дитинства лягати на душу людини, як застава того, що вона не зіб’ється з дороги і буде спасінням в дні життєвих бурь і душевних тривог.

Отже, виходячи з досвіду християнської педагогіки, наголошую на значенні духовного життя для дитини, важливості чуйного, дбайливого ставлення до неї;.на необхідності постійної праці педагога над собою для правдивого, переконливого та емоційного донесення до дитини духовно-моральних цінностей.

Для педагогів дуже важливо бачити в дитині прояви її духовного начала і опиратись на них у навчально-виховному процесі. В ранньому дитинстві дитина особливо відкрита до духовного світу, який своєю світлою нескінченністю обвиває дитячу душу. Тому в цьому віці дітям властиве переживання благодатного джерела буття, ще не осмислене розумом, але ясно почуте серцем. В віці від 7 – до 12 років – це друге дитинство, В цей час утрачаються духовні інтуїції раннього дитинства, проте значно важливішою стає моральна сфера, діти з готовністю сприймають моральні правила, слухають настанови авторитетних дорослих, учителів. Дітям подобаються обряди, свята.

Окрім того великою складовою програми «Християнська етика в українській культурі» є робота з батьками, яка проводиться через дітей, а також і разом з дітьми спільні свята, спільні екскурсії, спільна праця в навчальному кабінеті, школі, а також і дома в сімۥї.

Вивчаючи предмет, батьки разом зі своїми дітьми читатимуть кращі твори світової літератури, створені за мотивами Старого та Нового Заповітів і дізнаються про те, що наша планета і всесвіт розвиваються за чітко визначеними законами, а також переконаються в тому, що тільки батьки відповідальні за те, якими людьми стануть їхні діти. Найважливіше для батьків – любити своїх дітей, молитися за них і навчати молитвам. Для вчителів – любов до дітей, це їх перша прикмета. Вона навчить їх своїм словам надати те тепло, ті способи і вислови, які діти легко розуміють і сприймають. А предмет «Християнська етика в українській культурі» передавати з таким життям, щоб він подобався, зігрівав, просвічував, щоб став самим життям для дитини і відкривав перед нею широкі горизонти.

Для того, щоб пізнати світ, людині передусім потрібно пізнати себе . Необхідно постійно розвивати в учнів їх розумові здібності, творчі вміння і повсякчас самому вчителю удосконалюватись.

У нашому розумінні до духовних цінностей людини належать віра в Бога, почуття любові до Батьківщини, сімї, родини. Акумулятором духовності виступають релігія, наука, мораль, мистецтво, педагогіка. Духовність особистості твориться подібно до будівлі, в основі якої лежить віра, на цю основу накладаються терпіння та слухняність, а далі – співчуття. Каменями ж цієї будівлі є терпіння і мужність, а цементом – смирення.

Отже батьки, вчителі, громадськість! Беріть в руки ці матеріали та інструменти і творіть духовну особистість!

Наснаги , сили, терпіння і любові Вам, шановні, на цій нелегкій ниві і шляху тернистому, але вірному.

Сподіваюся, що настане той час, коли про нашу країну будуть знати у світі, як про велику процвітаючу державу із глибокими моральними принципами, в основі яких лежить вибраний курс «Християнська етика в українській культурі», а в основі цього курсу є Боже Слово.

Закінчити свій виступ хочу віршем В.Крищенка «Я Твій»:
І хай не буде в тебе інших, –
Сказав Господь, подумавши про нас,
Подумавши про праведних та грішних,
Щоб світ позбувся кривди та образ,
Щоб не ішли ми совісті супроти
Й лихе в собі зуміли побороть.
І перекресливши зневір турботи,
Щоб ми повірили, що є Господь!.