Галина Канафоцька
В опитуванні старшокласників – учасників круглого столу «Позитивна міжособистісна і суспільна взаємодія: проблеми, досвід, перспективи» (07.05.2015 р., с. Зарваниця) взяли участь 22 респонденти.
Вибірку вважаємо репрезентативною, тому що в ній приймали участь представники областей усіх регіонів України: Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Волинської, Черкаської, Полтавської, Сумської, Житомирської, Київської, Донецької, Харківської, Миколаївської областей.
Специфіка даного опитування полягає в тому, що його учасниками були кращі представники регіонів України, які приймали участь у Всеукраїнському конкурсі знавців філософії та релігієзнавства, що на початку опитування давало підстави сподіватися на високий рівень розуміння ними не лише значення даного поняття, а й його змістовного наповнення та практик використання позитивної взаємодії у своєму повсякденному житті з усвідомленням його проекції на соціум.
З наміром вияснити розуміння старшокласниками значення поняття «позитивна взаємодія» в опитувальнику були запропоновані відповіді, серед який більша частина опитаних (81,8%) розглядають позитивну взаємодію як процес позитивного вирішення конфлікту як шлях до взаємозбагачення і росту обох сторін, 63,3% – як повагу до вибору інших, 54,5%- як діалог, в якому є можливість як говорити, так і слухати. Менша частина респондентів (36,6%) позитивною взаємодією вважає можливість виразити свою точку зору та ефективні взаємовідносини (27,3%), що свідчить про факт відсутності таких можливостей у середовищі, в якому перебувають старшокласники, та низьку можливість чи потребу вибудовувати при цьому ефективні взаємовідносини. І зовсім мало учасників (18,2%) позитивну взаємодію розглядають у контексті поняття любові як основи діяльності та взаємодії та наявності свободи вибору (9,1%), що дає підстави серйозно замислитися над ефективністю існуючих освітньо-виховних методик у практиці формування відповідних ціннісних орієнтацій, що лежать в основі свободи вибору та пошановуванні гідності кожного.
Свій варіант «Це відносини між двома сторонами, які є взаємними» не пояснює, що в даному випадку означає поняття «взаємними» і не свідчить про розуміння старшокласниками його змістовного наповнення.
На запитання «Чи використовуються у вашому навчальному закладі практики навчання позитивної взаємодії?» ствердну відповідь дали 90,9% опитаних. 9,1% респондентів заявили, що такі практики відсутні у їхніх навчальних закладах, що наштовхує на висновок наявності старої авторитарно-командної системи як пережитку радянської системи освіти та відсутністю якісного відбору, атестації та поновленню кадрового потенціалу в освітніх закладах та регіональних органах управління освітою на місцях.
Найбільший відсоток використання практики навчання позитивній взаємодії (54,5%) відбувається, на думку опитаних, під час уроків – у процесах спілкування учителів з учнями на уроках з дисциплін гуманітарного спрямування, та проведення позаурочних планових заходів (54,5%) – під час підготовки та проведення концертів та різного роду фестивалів. Класні години за відсотком відмічених (9,1%) та непланові позаурочні заходи, що набрали однакову кількість голосів (9,1%) не розглядаються старшокласниками як такі, на яких використовується практика навчання позитивній взаємодії, що свідчить про формалізований підхід з боку організаторів даних заходів та невикористання як таких, що дають можливість навчити даних практик. Але при цьому відмічено, що практика навчання позитивній взаємодії на цих заходах все-таки присутня: – при проведенні класних годин – під час розмов з класним керівником та психологом, під час проведення позаурочних непланових заходів – у результаті спільного перегляду та обговорення фільмів, а ще практика позитивної взаємодії проявляється під час волонтерства.
Найефективнішою практику навчання позитивній взаємодії (54,5%) старшокласники відмітили таку, що відбувається у процесі проведення позаурочних планових заходів, менше половини опитаних (45,5%) ефективність навчання такої практики відмітили у процесі проведення уроків. Найнижчим показником (9,1%) відзначено проведення класних годин, що свідчить про формальний чи стандартний підхід до їх проведення і підготовки зі сторони класних керівників чи про відсутність впроваджуваних змін у процеси навчально-виховної діяльності, яких вкрай потребує сучасна школа. На питання «Яких ще?» старшокласники не побачили позаурочних непланових заходів, що виходять за рамки міжособистісної взаємодії і торкаються питань соціальної взаємодії поза школою та вміння вибудовувати таку взаємодію в позитивному контексті, покеровуючись відповідними цінностями діаграму. При цьому відмічені заходи, у процесі яких практика позитивної взаємодії була найефективнішою, а саме: – під час проведення уроків гуманітарного спрямування, філософії, релігієзнавства, етики сімейного життя; на тренінгах, у процесі спільної роботи з однокласниками, вчителями, при спільному відвідуванні музеїв тощо у процесі проведення позаурочних планових заходів.
Цінності, якими мають покеровуватия учні по відношенню один до одного у процесі позитивної міжособистісної взаємодії учні проранжували наступним чином: толерантність – 90,9%, взаєморозуміння і взаємоповага – 63,6%, компетентність – 45,5%, любов і терпимість – 36,4%, відповідальність набрала найнижчу кількість голосів і склала 27,3%. Таке ранжування цінностей старшокласниками змушує серйозно задуматися над тим, що вони вкладають у поняття відповідальності та чи будуть ті 72,3% опитаних, що не відмітили відповідальність, відповідальними за власні дії у дорослому житті, і чи набудуть можливостей 63,6% тих, хто не схилився до відзначення любові і терпимості, сформувати дані цінності до закінчення школи, чи встигнуть вчителі та адміністрація шкіл привнести такі зміни в освітньо-виховні методики, щоб виправити становище на краще. Взаємодопомогою і відкритістю старшокласники доповнили перелік запропонованих цінностей, якими повинні покеровуватися учні у відношенні один до одного.
Такі цінності, як толерантність, яку відмітило 82,8%, взаємоповага – відмітило 72,2% опитаних, взаєморозуміння – відмітило 63,6% опитаних, визначені як ключові у вибудовуванні стосунків між учнями та викладачами у практиці позитивної взаємодії. Компетентність відмітили 45,5% опитаних, відповідальність і терпимість – 36,4%. Найменший показник отримала найвища цінність – любов, яку відмітили 18,2% опитаних. Відкритість – цінність, якою доповнили наведені в опитувальнику цінності учасники опитування. Так як опитувальник не передбачав розширених описових відповідей, то оцінка даного ранжування цінностей, якими їх бачать учні стосовно вчителів може носити суб’єктивних характер і свідчити як про нерозуміння важливості наявності таких цінностей, як компетентність, відповідальність та терпимість, як у вчителів, так і в учнів, а ще може свідчити про відсутність розуміння змістовного наповнення даних термінів. Важливо буде в освітньо-виховному середовищі шкіл віднайти такі методики, які б дозволили усвідомити учням необхідність формування таких цінностей, як компетентність і відповідальність, тому що ці цінності не лише забезпечують процеси позитивної взаємодії у межах навчального закладу, а й мають пряму проекцію на формування такої взаємодії у соціумі та формуванні громадянського суспільства з високим рівнем відповідальності кожного у ньому за наслідки своїх дій, які передбачають наявність відповідного рівня компетентності для їх забезпечення.
На запитання «Якими цінностями на Ваш погляд повинні покеровуватися викладачі стосовно учнів у практиці «позитивної взаємодії»?» майже усі респонденти (90,9%) на перші позиції поставили такі цінності, як взаєморозуміння і взаємоповага, 72,7% опитаних відзначили таку цінність, як толерантність, компетентність і терпимість – 63,3% (бачення, як вчителі мають відноситися до учнів). Відповідальність у стосунках відмітили всього 54,5%. Даний відсоток бачення старшокласниками такої цінності, як відповідальність викладачів у вибудовуванні «позитивної взаємодії» з учнями (можливо, як форма проекції соціальної взаємодії, допустимої в освітній сфері на власні дії, що виправдовує відсутність бажаних результатів), може свідчити про розмитість ціннісних орієнтацій у старшокласників та відсутність усвідомлення крайньої потреби наявності такої цінності у вибудовуванні власних перспектив росту, розвитку та самореалізації у майбутньому та формування себе як громадянина і патріота своєї держави, здатного самому брати на себе відповідальність за наслідки своїх дій в контексті їх проекції на формування соціуму. Любов у даних стосунках як цінність розглядає всього 18,2% опитаних, очевидно через нерозуміння цього поняття як найвищої цінності у всьому. Взаємодопомогу старшокласники запропонували як свій варіант доповнення до переліку наведених цінностей, якими мають покеровуватися викладачі по відношенню до учнів у практиці «позитивної взаємодії».
Об’єктивним баченням можна вважати показники, що характеризують наявність бажаних для учнів цінностей у взаємовідносинах «учні-учні» та «учні-викладачі». До суб’єктивних оцінок можна віднести бачення бажаних для себе цінностей у взаємовідносинах “вчителі-учні», де вимоги до наявності конкретних цінностей у викладачів явно перевищують відсоток аналогічних цінностей у самих себе.
На запитання «Чи впливає, на Ваш погляд, практика позитивної міжособистісної взаємодії на процеси позитивної соціальної взаємодії?» ствердну відповідь дали 90,9% респондентів та відсутність такого впливу не бачать 9,1% опитаних. Відкритість до конструктивної взаємодії при цьому бачать 36,4% опитаних, що свідчить про відсутність у практиці забезпечення освітньо-виховних процесів методик навчання такому конструктиву. Конфлікт як позитивну силу змін не розглядає жоден учасник опитування, що свідчить про невміння використовувати конфлікт як інструмент змін на краще та можливість для спільного зростання та розвитку у процесі конструктивної взаємодії та спільного навчання. Можливість для відкриття власного потенціалу як впливу практики міжособистісної взаємодії у проекції на процеси позитивної соціальної взаємодії розглядає 45,5% опитаних, що може свідчити про формування таких рис характеру як індивідуалізм, егоцентризм, покладання на власні сили в досягненні результатів, закритість та небажання співпрацювати. Відсоток відповідей (27,7%) про можливість індивідуальної траєкторії розвитку свідчить про відсутність практики індивідуального підходу до кожного учасника освітньо-виховної діяльності та іде всупереч високого відсотку (63,3%) ствердних відповідей щодо створення таких можливостей для росту і розвитку кожного та сприйняття при цьому «різності» кожного (63,3%) і пошановування гідності кожного (54,5%). Свої варіанти відповідей відсутні.
На запитання «Чи виникло у Вас бажання і потреба навчатися практикам позитивної взаємодії?» ствердно відповіли 90,9 % опитуваних та 9,1%, які не воліють навчатися даним практикам.
З поміж бажаючих долучитися до навчання 36,4% респондентів вважають за доцільне практику позитивної взаємодії отримувати у результаті обміну досвіду за круглими столами, така ж кількість – у результаті тренінгів та майстер-класів, 18, 2 % – на семінарах, 9,1% – у результаті самостійного освоєння при отриманні електронних видань, 18,2% – у той же спосіб при використанні паперових друкованих видань.
Свій варіант відповіді передбачав бажання старшокласників обмінюватися власною інформацією, що дає підстави свідчити про результат набутого власного досвіду практик позитивної взаємодії.
На питання «Чи бажали б Ви долучатися до заходів, пов’язаних з навчанням практик позитивної взаємодії?» 81,8 % респондентів дали ствердну відповідь «Так» в якості учасника таких заходів.
Свої варіанти не запропоновані, хоча якщо були пропозиції у відповідях до попереднього питання щодо бажання обмінюватися власною інформацією, могли б приймати участь в якості доповідача.
Висновки. Враховуючи специфіку даного опитування, яка полягає в тому, що його учасниками були кращі представники регіонів України, які приймали участь у Всеукраїнському конкурсі знавців філософії та релігієзнавства, що на початку опитування давало підстави сподіватися на високий рівень розуміння ними не лише значення поняття «позитивна взаємодія», а і його змістовне наповнення, як у площині міжособистісній, так і соціальній в контексті формування відповідних для цього ціннісних орієнтацій, можна зробити висновок про те, що аналіз зведеного опитування не підтвердив нашої гіпотези і сподівань та продемонстрував розмитість ціннісних орієнтацій сучасної молоді, що дає підстави пропонувати переглянути існуючі освітньо-виховні методики та практики з наміром внесення до них відповідних коректив та змін, які сприятимуть формуванню конкретних цінностей майбутніх випускників, свідомих своєї відповідальності не лише за наслідки власних дій у процесі вибудовування міжособистісної взаємодії, а й за перспективи розвитку своєї держави у процесі вибудовування соціальної взаємодії.