Катехиза для дорослих на тему:
«Блаженна Йосафата Гордашевська – людина всіх часів!»

Автор: Висока Оксана, студентка КПІ 2курс (К.Г.)​

Подав викладач: о. Дмитро Кудін

Вікова категорія: подружжя (вікових обмежень не має)
Час: 60хв.
Обладнання: комп’ютер, проектор, колонки

Цілі катехизи:
Знати:
Наша свідомість часто малює блаженних і святих як чужих і віддалених особистостей. Куди нам до них? І одразу згасає інтерес вчитуватися в їхній життєпис. Але якщо все ж наважитися пірнути в глибини життя Божих учнів, то неважко помітити, що це були звичайні люди, які вчасно зробили незвичайний вибір. І цей вибір перевернув не лише їхнє життя, але й долі багатьох.
Перші дитячі садочки у галицьких селах, опіка над хворими під час епідемій і воєнного лихоліття, сиротинці та доми для старців, виховання молоді – ось далеко не повний перелік доброчинної праці Згромадження сестер-служебниць Непорочної Діви Марії (ССНДМ). А першою сестрою згромадження, його співзасновницею, промотором та прикладом для інших була сестра Йосафата Гордашевська.

Вміти:
внутрішньо заглиблюватись, черпати енергію та сили зсередини своєї душі, тобто від Бога ;
долати людську заздрість, осуд, плітки та особливо нещирість;
перебороти себе

Ставитися:
с. Йосафаті судилося стати справжнім первістком зрощеного на наших рідних землях зерна Христової науки, плід якого, виплеканий впродовж довгих років її славного життя, принесено в офіру Богові через щоденне свідчення торжества всеохопної Божої Любови.

Відчувати:
у чому ж феномен її святости;
у чому особливість її свідчення;
у чому велич її душі;
Такі питання ставимо собі ми, християни третього тисячоліття, перед очами яких — великі подвиги славних мужів віри, Христових свідків у мучеництві та ісповідництві власної крови.
Відповідь на це питання полягає, мабуть, у геройському виконанні блаженною Йосафатою тієї програми життя, яку вона намітила собі в тишині монастирської келії і про яку не забувала серед суєти і клопотів сповненого служінням ближньому дня: “Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов’язки, пам’ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах”. Це подиву гідне сповнення нею своїх постанов і є тим найкращим свідченням єдності її душі з Христом, яке ставить її в один ряд з іншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття.

План проведення заходу

Вступ
Два століття тому в Галичині дівчина, яка хотіла постригтися в черниці, мала бути або грамотна, або заможна. Одного разу до відомого місіонаря отця Єремії Ломницького підійшов гурт сільських дівчат і одна з них запитала: «А якби бідна дівчина хотіла служити Богові, то для неї місця немає?» Саме це запитання поклало початок Згромадженню служебниць Непорочної Діви Марії, яке вивело на новий рівень галицьке село.
Серцем цього Згромадження була молода львів’янка Михайлина Гордашевська, знана, як сестра Йосафата.
Михайлина Гордашевська була звичайнісінькою львів’янкою. Вона народилася у багатодітній сім’ї столяра 20 листопада 1869 р. Була дуже здібною дівчинкою, водночас скромною та тихою. Як згадують сестри, їй була притаманна виняткова «внутрішня заглибленість». Жили Гордашевські на вул. Личаківській (на їхньому будинку є меморіальна таблиця). Михайлина часто бігала до храму св. Петра і Павла (тоді він належав УГКЦ). Змалечку її вабило незвичайне життя, тому й ігри її були недитячими. Михайлина бігала зі сестрою Анною личаківськими лісами і гралася в пустельниць: їла корінці, молилася та «усмирялася». Після успішного закінчення школи дівчина не мала змоги вступити до вишу через матеріальну скруту, тож працювала спочатку на фабриці скла.
Тоді ж вона з сестрою Анною почала відвідувати церкву святого Онуфрія, де служили отці-василіяни (єдиний тоді чин греко-католицького обряду в Україні). Дівчата брали участь в хорі, там навчилися співати молебен до Христа-Чоловіколюбця, що тільки-но входив у церковні богослужіння.
Василіяни саме переживали період відродження після так званої «добромильської» реформи, яку провели на прохання Папи польські отці-єзуїти. В церкві святого Онуфрія відбувалися місії, реколекції, в будь-який період дня можна було приступити до сповіді, тому люд плив сюди рікою. Тут Михайлина Гордашевська познайомилася з талановитим проповідником і місіонарем отцем Єремією Ломницьким. Він спостеріг в дівчині схильність до богопосвяченого життя.
Спершу Михайлина склала з дозволу духівника річний обіт чистоти, потім відновила його на три роки. Далі за порадою отця Єремії вона залишила роботу на фабриці, де гамір і суєта не залишали їй простору для молитви і роздумів, і вступила в школу гаптування і мережива.
Михайлина Гордашевська визріла у своєму рішенні стати монахинею у 22 роки. Вона — вродлива з себе, добре вихована, глибока й виважена, мала хист до рукоділля, бачення краси. Михайлина хотіла прислужитися своєму народові.
З чинів східного обряду були лише сестри-василіянки, які мали сформовану традицію, однак жили в умовах так званої «клявзури» (затвору). Михайлина Гордашевська вирішила стати «затворницею» і звернулася за благословенням до духівника отця Єремії Ломницького.
Незадовго до цих подій отці-василіяни мали місії в селі Жужель (нині — Жужеляни Сокальського району). Село, колись занедбане і вбоге, де майже всі чоловіки страждали через пияцтво, змінилося, відколи в ньому поселився ревний душпастир Кирило Селецький. Про цього священика відомо, що залишився вдівцем з двома малими донечками, яких взяла на виховання його рідна сестра, а сам отець Кирило повністю віддавав себе служінню. «Він був надзвичайно ревним священником, улюбленим і шанованим своїми парафіянами» [1]. Отець Кирило запровадив на своїй парафії «Братство тверезости», після двох років його служіння майже пів тисячі чоловіків з села заприсяглися не пити горілки. Окрім того, священник був відомий своїми публікаціями в пресі, де висвітлював теми національного та культурного піднесення галицького села. Саме у відновлений Жужель прибув з місіями у 1891 році інший відомий публіцист і проповідник отець Єремія Ломницький.
Обоє душпастирів мали розмову про потребу заснувати жіночий монаший чин у греко-католицькому обряді, який би допоміг отцям піднімати рівень українських парафій, а найбільше — заопікувався би дітьми, які часто були покинуті напризволяще і ніяк не виховувалися. Очевидно, отець Ломницький вже давно мав на увазі Михайлину Гордашевську, як кандидатку до монастиря, і шукав нагоди запропонувати дівчині стати першою монахинею нового чину. Незважаючи на свій авторитет, він не міг самотужки вдатися до заснування монашого згромадження, бо населення тоді неоднозначно сприймало «реформованих» василіян: багато хто вважав, що єзуїти «ополячили» українських монахів. Тому шукав підтримки у не менш шанованого отця Селецького.
Згодом домовленість обох священників, які обоє були харизматичними лідерами, вийшла не на користь монахиням, а особливо потерпіла Йосафата Гордашевська.
Михайлина прийняла пропозицію духівника з острахом: згромадження, яке вона мала б розпочинати, не давало їй ніякої певності. Все, що міг пояснити отець Єремія — лиш те, що в ньому найбільше має потребу бідне населення.
Гордашевська трохи подумала і згодилася, увіривши, що Бог кличе її саме до цього завдання. Отець Ломницький відправляє на два місяці Михайлину до польських сестер-феліціянок, аби вона познайомилася з уставом монастиря і способом життя в чернечій спільноті. В основному українські служебниці мали бути схожі на Малих служебниць римо-католицького обряду. Щоб вирізнятися вже зовнішнім виглядом Михайлина з сестрою Анною спроектували і пошили рясу. Вбрання було синьої барви. Облечини дівчини відбулися у Львові в церкві св. Онуфрія. Того ж дня, 24 серпня 1892 року, вона попрощалася з рідними і сіла в електричку до Жужеля. Там стараннями пароха отця Кирила Селецького була зведена невелика хата, яка мала служити першим монастирем сестер служебниць. Ту хату сестра Йосафата (так її звали після постригу) детально описала дев’ять років після того, як вперше ступила на поріг. Очевидно, вона справила на неї сильне враження. «Хата була дерев’яна, покрита соломою, складаючись з чотирьох кімнат, в жодній не було підлоги, лише земля трохи убита й глиною загладжена зверху. Ціле внутрішнє урядження становила одна шафа з простих дощок, стіл і дві лавки досить довгі, все це було даром пані Ковнацької, опікунки села Жужеля. Крім того було вісім ліжок, які складалися у формі ясел, ліжка робив жужельський майстер; чотири камінні горшки; дев’ять глибоких тарелів і дев’ять столових ложок, дар товариства слуг зі Львова» [2]. В такі убогі покої того ж дня поселилося ще семеро дівчат з села — постулянток, які мали пройти формацію, перш, ніж стати монахинями. На свято Успіння освятили хату, де жили сестри. Так у Жужелі відкрився перший жіночий монастир для бідних дівчат.

Розповідаючи про життя св. Йосафати на проекторі показуємо фотографії отця Єремії Ломницького та отця Кирила Селецького. (додатки 2 фото)

Основна частина

Особливу увагу звернімо, на часопростір, у якому жила Гордашевська. Галичина у складі Австро-Угорщини, злам сторіч, поділ територій, війна, пошесті й замучений бездержавністю та тотальною неосвіченістю український народ. Михайлина змалечку мала «добрий нюх на проблеми». Але ніколи не вирішувала їх сама. І в цьому секрет її успіхів. Зустрівшись з потребою, вона не заперечувала, не відкидала її зі страху, що не впорається, а брала до своїх рук, щоб довірити її Ісусовому серцю. Господь ніколи не підводив сестру. Це давало їй сили не здаватися – іти до кінця, незважаючи на наклепи, біль та скруту. А почалося усе так.
Коли повнолітня Михайлина переживала реколекції, які провадив о. Єремія Ломницький ЧСВВ (він згодом став її духівником), вона відчула сильне бажання віддатися Ісусові цілковито: в чистоті, убогості та послусі. Але священник відрадив її вступати до чину василіянок – тоді єдиного жіночого монашого згромадження. Натомість зробив пропозицію! Запропонував стати першою монахинею новоствореного нетипового згромадження і водночас очолити його. У чому полягала новація запропонованого згромадження – воно було неклавзурованим (замкненим у стінах монастиря), а апостольським: цілковито відкритим на потреби народу. Молитва й служіння одночасно! А такого тоді ще не практикували в українських монастирях. Молода Михайлина, не маючи ні краплі досвіду чернечого життя, погоджується співзаснувати греко-католицьке чернече Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії, щоб «виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба» (це було її життєвим кредом). Аби дати дівчині можливість засмакувати особливості апостольського монашого життя, Михайлину Гордашевську зусиллями отця-єзуїта М. Анджейчека приймають на короткий час до жовківського монастиря сестер феліціянок.
1892 року у львівському храмі св. Онуфрія відбувається особлива подія в історії УГКЦ – облечини першої української сестри служебниці, яка обирає чернече ім’я Йосафата (на честь нашого священномученика). Двадцятирічна сестра не гає часу, наче знає, що її земне життя буде коротким. Тому вона одразу по облечинах кидається в священний бій за українську людину. Виїздить у село Жужіль (зараз – Жужеляни на Сокальщині), де місцевий парох о. Кирило Селецький подбав про будинок для новопокликаних сестер. Служебниця покидає рідну домівку, звичний міський спосіб життя, щоб очолити згромадження Ісусових апостолок, яке має стати «світлом для темних дітей України» та швидкою допомогою для знедолених (сиріт, хворих і немічних).
Людина, що шукає своє покликання, прислухаючись до Божого голосу в серці, довіряє і відповідає цьому поклику, поглиблює любов до Бога через молитву та служіння ближнім і в терпіннях наслідує розп’ятого Христа – взірцем цього шляху, доступного для всіх християн, стала блаженна Йосафата Гордашевська, засновниця Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.
Пропонуємо подружжям поділитись своїми думками, що в їхньому розумінні є служіння ближньому, а також якою вони бачать довіру по відношенню один до одного, оточуючих.
Також даємо можливість подружнім парам роздумати над служінням один для одного, як приклад св. Йосафати яка присвятила своє життя служінням Богові та людям.
Дати визначення поняттю «служіння облагороднює людину» хто як розуміє.
Які риси св. Йосафати притаманні кожному з нас, а які намагатимемось виховати, прищепити в собі?

Закріплення

Усе своє життя Йосафата Гордашевська неустанно вчиться. Вчиться справлятися з невтомною фізичною працею, бути вдячною і довіряти Богові навіть тоді, коли нема що дати на вечерю сестрам. Учиться швидко реагувати на потреби нужденних, бачити в проблемах можливості для Божого чуда, а в людях, навіть дуже неприйнятних, – коханого Ісуса. Ця любов запалює її шаленою креативністю та особливою терпеливістю. Послушниця старається якнайліпше виконувати свої щоденні обов’язки, бо переконана, що Бог не зводить очей з неї. Тож Його донька прагне віднайти ласку в очах Бога.
Фільм про Гордашевську https://www.youtube.com/watch?v=xVbwAUQ1SuE

Прикладами з життя Блаженної Йосафати сповіщаємо потребу й красу євангельського життя намагаємось розбудити співчуття до потребуючих та турботу про них. Її приклади навчають нас гармонійно, врівноважено втілити свою віру в життя, яка є злукою з Христом у любові до ближнього.
Сестра Йосафата була дуже чутливою до обставин свого часу й навчала сестер передавати вічні правди Євангелії в цьому історично-соціальному контексті. Така готовність відповісти на повсякчасний заклик Церкви відповідно до потреб часу робить с. Йосафату людиною всіх часів.

На завершення зустрічі прочитати молитву до св. Йосафати (додаток 1)
Варто наголосити, що саме родиною варто звертатись з молитвою до св. Йосафати у різних справах.

Підсумовуючи наше заняття бажаю кожному з нас заглибиться в Бога щоб можна було все бачити його очима, духовно зростати та пізнавати Бога.

Література та джерела:
1. Фільм про Гордашевську https://www.youtube.com/watch?v=xVbwAUQ1SuE
2. Славута Д. Молитва і служіння: біографія Слугині Божої Йосафати Гордашевської. — Торонто, Канада. — 1996. — 174 с. — С. 28
3. Славута Д. Молитва і служіння… — С. 34, 45
4. Буштин М. Особливості соціальної та виховної праці сестер служебниць Непорочної Діви Марії в Україні (1991–2018) /за матеріалами конференції.
5. VATICAN NEWS розповідь с. Луїзи Цюпи про постать блаженної Йосафати, засновниці Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, як приклад для наслідування сучасним кристиянам.
6. «Блаженна Йосафата — світло Божої любові і краси», с. д-р Луїзи Цюпи, СНДМ, і с. Орести Боршовської, СНДМ,.2019

Додатки:

Додаток 1
О Блаженна Йосафато, що жертвенно жила своєю посвятою як Служебниця Непорочної Діви Марії, навчи нас, щоб за твоїм прикладом ми уповали тільки на Бога.
Вислухай нашу молитву й благай Пресвяту Трійцю про ласку, яку ми так гаряче просимо на прославу Божу.
Амінь Блаження Йосафато, молися за нас!
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові. Амінь

Тропар Йосафати, глас 4: Преподобна Йосафато,* твоїм духом молитви і служіння,* ти навчаєш нас відновляти й підносити серце людське* всюди, де б’ється воно.* Служити, де найбільша потреба,* все на славу Божу.

Кондак Йосафати, глас 4: Преподобна Йосафато,* Співзасновнице Служебниць Непорочної Діви Марії.* Ти почала свою місію в Україні для свого народу,* принесла світло в темноту його опущення.* Виховуючи дітей і молодь,* ти дала батькам нову силу і надію.* Ти піклувалася хворими і бідними,* бачила в них образ Божий.* Ти старалась про красу Божого храму,* даючи людям відчути красу богослужби.* Господь привів тебе до святости дорогою терпіння,* ти є жінкою всіх часів.

Додатки 2 Фото

впр. о. Єремія Ломницький, ЧСВВ

 

всесв.о. прелат Кирило Селецький

 

Біля першого дому в Жужелі